Історія школи
Школа і надалі знаходилась у старому приміщенні, тому Богдан Семенович ставить питання про будівництво в центрі села типового приміщення школи. Його підтримали батьки і голова правління колгоспу «Правда» Зеновій Йосипович Курант. На загальних зборах колгоспників одноголосно прийняли рішення провести будівництво нової школи за кошти колгоспу « Правда».
У 1965 році Державний проектний інститут Діпроцивільпромбуд (Тернопільський філіал) виготовив документацію будівництва приміщення школи на 380 учнів згідно типового проекту школи на 320 учнів на виділеній під будівництво земельній ділянці. Ось перша маленька перемога - проектно-кошторисна документація готова, кошти на будівництво виділено, але підрядчика немає, доводиться чекати.
З великими труднощами за сприяння колишньої випускниці, а на той час вже депутата Верховної Ради Анастасії Миколаївни Луцик підрядчиком затверджено Тернопільську ПМК№1 міністерства сільського будівництва тресту Тернопільсільбуд на 1966 рік. У березні почали завозити будівельні матеріали. А в травні 1967 року Михайлом Єднаровичем було закладено перший наріжний камінь під приміщення школи. Під каменем заховано ящик, в якому, мабуть, до сьогодні зберігається буквар, як символ знань, освіченості і грошові монети, як символ достатку та забезпеченості, та список прізвищ будівельників, які працювали на будівництві. А імена цих людей назавжди повинні залишитись в історичній пам’яті села.
Для щоденних робіт на будівництві школи правлінням колгоспу «Правда» виділено вантажний автомобіль( шофер Панкевич Володимир). Крім того, в міру потреби, постійно виділялася необхідна техніка.
Швидко минав час за трудовими буднями і бажання сільських майстрів чимскоріш спорудити храм науки з кожним днем наближало довгождану мить.
Питання про оформлення школи - класних кімнат, верхніх і нижніх коридорів, кабінетів, вестибюлю, актового залу, їдальні - мало важливе естетичне значення, а тому заздалегідь було обговорено на нараді та обслуговуючого персоналу.
Фарбування стін, панелей, дверей, вікон, підлоги малярі проводили відповідно до естетично-обґрунтованого колірного проекту, погодженого з дирекцією школи.
На протязі усього будівництва, а особливо під час підготовки до відкриття школи, самовіддано працювали вчителі. Вони займалися оформленням приміщень, розставляли меблі, навчальне приладдя, насаджували квіти. Кожен з них з молодечим запалом вносив свою лепту в цю історично-важливу будівлю, бо бачив у ній себе, своє майбутнє і майбутнє прийдешніх поколінь.
В останній день серпня 1968 року приймати роботу приїхали заврайвно Євген Петрович Яковенко, начальник ПМК Гулий, інженер ПМК, начальство по благоустрою.
Школа чекала на своїх учнів, красувалась серед села, виблискувала на сонці чистими вікнами. Залишались незаасфальтованими доріжки на фасадному боці школи. Не встигли. А завтра 1 вересня … Тоді усі ці поважні люди, не дивлячись на свій парадний одяг, разом із зав-райвно, головою колгоспу «Правда», директором школи і вчителями взялися до роботи. Їхньому ентузіазму можна було лише заздрити.
Станом на 1 вересня будівництво основного навчального корпусу школи завершено. У просторих, оформлених відповідно до сучасних вимог класах і навчальних кабінетах почали навчатися 212 учнів (105 учнів в І-ІV кл. і 107 учнів в V-VІІІ кл.)
Спірним питанням залишилося незавершене будівництво спортзалу, в якому основну стіну довжиною 18 метрів вимурувано дугою, тобто криво. У такому вигляді будівництво припинено, хоча і майстри , і районне начальство переконувало директора школи, що все буде нормально і вирішили завершувати роботи, сам Богдан Семенович так і не погодився на завершення будівництва в такому стані. До речі , через усе своє життя він має занепокоєння щодо цього недоліку, часто нагадує нинішнім вчителям при зустрічі, аби мали на увазі (були пильними).
Дуже важливою ділянкою роботи залишалося озеленення території школи. Для цього директор запросив добре знайомого друга – інженера зеленого господарства Тернопільського виробничого тресту Малаховського Мирослава Петровича, який оглянув територію, взяв розміри терас і інших ділянок, котрі підлягали озелененню , та склав план озеленення на перспективу.
Згідно цього плану вчитель математики і трудового навчання Я. М. Марціяш з групою учнів коликами розмітили розміри доріжок, ігрових площадок та клумб різних симетричних та асиметричних форм. Центральну рабатку закладено між двома заасфальтованими доріжками і в кінці її посаджено кулеподібно сформовані кущики биручини. Дві інші рабатки закладено по правій і лівій стороні парадного входу до школи. Всю вільну вирівняну площу засіяли сумішшю трав червоної вівсянки, пасовищного райграсу і лугового тонконогу. Ці сходи навесні з’явилися першими і утворили фон чудового зеленого лужка-газону.
Вчителі біології Луцик Є.М. та математики Я.М. Марціяш разом із старшокласниками заготовляли в нашому Громадському лісі саджанці граба та інших кущових дерев для шкільного живоплоту. Саджанці пірамідальної тополі, липи і роз завезено з Бучацького плододекоративного розсадника. Протягом весни 1969 р. живопліт посаджено, в ньому-пірамідальні тополі і липи на відстані 10 м. одна від одної, а також висаджено колекцію рідкісних дерев у дендропарку.
Велику допомогу у закладенні дендропарку надав Б.С.Зозулі його з дитинства хороший друг, сусід, а пізніше головний лісничий Страдчівського учлісгоспзагу у Львівській обл. Петро Якович Петрик. Директор відвідав свого земляка і по-дружньому запропонував йому внести свою частку в хорошу справу. Адже з малих літ були разом, допомагали один одному. Петро Якович був лише радий пропозиції. Відразу познайомив Богдана Семеновича з розмаїттям видового складу декоративних дерев і кущів, допоміг вибрати найкращі сорти, а саме: сріблясті ялини, дуглазія, пірамідальні і кулеподібні туї, магнолії, сформовані кущики беручини, спіреї, жасмин, декоративний глід, різні сорти шовковиці і багато інших.
Завдяки таким унікальним насадженням та оригінальному оформленню територія школи стала однією з найкращих в районі і області. А це й не дивно, бо вона мала мудрого керівника, доброго батька, дбайливого господаря - Богдана Семеновича Зозулю. А ще – багато хороших людей поруч.
Взимку 1969 року депутат Верховної Ради СРСР А.М.Луцик допомогла директору придбати для школи автобус типу ПАЗ «Чернігів».Адже це необхідно було з метою організованого підвозу дітей до школи з села Бліх та й з віддалених куточків села Мильного і відвозу їх до дому після занять в групах продовженого дня. На роботу прийнято шофера Івана Андрійовича Марціяша, який точно у визначений час привозив і відвозив дітей. Був завжди уважним та обережним з дітьми, терпеливим та стриманим, відповідальним і ввічливим з усіма пасажирами. Його всі любили і поважали і пропрацював він «дитячим шофером» аж до пенсійного віку.
Навесні 1969 р. розпочато роботи щодо впорядкування території навколо школи та будівництва спортивного комплексу. Потрібно було виконати досить складні земляні роботи, а для цього необхідна була відповідна техніка - бульдозер і грейдер. Тому було складено договір з бригадою, яка працювала на будівництві дороги Тернопіль – Залізці. Після роботи і у вихідний суботній день трактористи приїжджали і працювали над вирівнюванням стадіону, доріжки навколо нього, волейбольної, баскетбольної та гандбольної площадок.
Згідно договору такі роботи тривали 2 тижні, далі продовжувались своїми силами під керівництвом вчителів фізичного виховання та дирекції школи. Поступово виготовлено і встановлено згідно плану спортивні споруди. Силами школярів граблями і лопатами вирівняно всі площадки і особливо підготовлено стадіон під посів низькорослої стадіонної трави – лугового тонконогу.
Здавалося б, роботи йдуть до завершення, та виникає нова проблема. Згідно проекту дах над спортзалом зробили зміщений, але карниз вмурували так, що дощова і тала вода стікала по стінах. Поступово штукатурка почала лущитися і опадати. В окремих місцях почала лущитися і цегла. Порадившись з будівельниками, разом вирішили над зміщеним дахом побудувати новий шатровий дах і покрити шифером. Довелось заготовляти лісоматеріали, шифер, арматуру і інші будівельні матеріали. Тодішній голова колгоспу «Правда» В.І.Виганяйло відпустив будівельників, які протягом літніх канікул побудували дах – вимурували фаціяти, покрили шифером і заново поштукатурили всі зовнішні стіни спортзалу і після цього провели набрезк. Таким чином, після проведених робіт наш спортзал став найкращим у районі. Тут проводились районні змагання з багатьох видів спорту.
З року в рік під керівництвом дбайливого директора Богдана Семеновича Зозулі розширюється навчально – матеріальна база школи. Завершено роботи і завезено обладнання у навчальні майстерні по обробці дерева і металу, обладнано фізичні та хімічні кабінети, актовий зал на 100 місць, їдальню. Навколо школи зроблено огорожу, побудовано залізний колодязь глибиною 29 м.
Згідно положення і вимог програми з біології запроваджено польову десятипільну та овочеву семипільну сівозмінну ділянку для І – ІV класів, і колекційний відділ, де старші учні вирощували нові сорти рослин, таких як гілляста пшениця, чумиза, амарантус, канатник і багато інших рослин. Загальна площа навчально – дослідної ділянки та шкільного саду становила 1 га.
Ішов 1944 рік. Котився на захід вогневий вал визвольної війни. Гуркіт канонад ще доносився до Мильного, а люди вже починали мирне життя. Близько 709 дітей навчалися в початковій школі, яка розташувалася у селянській хаті, де шугав вітер. Директором тоді працював Горислав Рожанський, учителем – Іван Гаврисевич. У перші повоєнні роки не вистачало вчителів, їх заміняли тимчасово інші спеціалісти, а то й такі, що не мали навіть середньої освіти. Восени 44-го пройшли навчання на шестимісячних курсах Євген Луцик, Богдан Зозуля, Ярослав Марціяш. Тієї пам’ятної осені ступила на ниву народної освіти шістнадцятирічна сільська дівчина Галина Луцик. Саме вона згадує, як вперше зустрілась з малюками, в яких тяжких умовах довелося працювати, зошитів не було, діти на газетах виводили перші букви. Але бажання вчити і вчитися перемагало всі злидні.
У 1945 році початкова Мильнівська школа перейшла на семирічне навчання. У зв’язку з цим, до неї були направлені залозецьким райвно фахові вчителі – предметники. До керівництва школою були залучені прибулі зі східних областей вчителі – Н.Клименко, Г.Магда, О.Макєєв. А також Н.П.Повзун (вчителька природознавства з Каменем-Подільської обл.), П.І.Мазур (вчителька початкових класів з Київської обл.), Л.Г.Корольчук (вчителька російської мови і літератури з Волинської обл.), Г.П.Москалець (вчителька історії і географії Чернігівської обл.). Серед них були й такі, які назавжди поєднали свою долю з нашими односельцями та школою: Н.М.Маслова (вчителька початкових класів Вінницької обл.), М.І.Боровик (вчителька української мови і літератури з Сумської обл.), Г.Г.Тесля (вчителька української мови і літератури з Харківської обл.).
Прекрасними вихователями групи продовженого дня у той час залишались Я.Г.Безкоровайна(Зозуля), яка особливо виділялась шляхетністю, професійною етикою на що мала вплив здобута освіта у львівській дівочій гімназії, Г.М.Луцик та Р.І.Петрик. З безмежною теплотою і вдячністю згадують їх випускники. Г.М.Луцик завжди по-материнськи ставилась до дітей, вміло і терпляче роз’яснювала виконання домашніх завдань, душу вкладала в роботу, жодного невстигаючого учня не було в її класі, теплим словом згадують її випускники. Р.І.Петрик був хорошим скрипалем, прищеплював любов до співу, до музики. Вихованці чекали його приходу на групу продовженого дня і вже не розлучалися з ним – то за руку з ним вирушали на прогулянку, то сиділи в нього на колінах, слухаючи цікаві розповіді. Його любов до дітей найбільше проявилася тоді, коли постала потреба в новому приміщенні школи в с. Бліх. З його ініціативи, під його опікою було зведено нову школу в 1966 р.
Багатою на хороших наставників була середня та старша школа. Заступником директора з навчальної роботи була М.І.Бондар, а одночасно і вчителем російської мови та літератури. На прикладах літературних героїв навчала дітей високих моральних якостей, прищеплювала любов до літератури, художньої книжки , а також вчила цінувати високу культуру, освіченість, вихованість. Її мудре, вимогливе ставлення до учнів сьогодні відгукується щирою вдячністю випускників школи, бо саме на її уроках вони вчилися чітко і неприховано вирізняти добро і зло, аналізувати вчинки героїв позитивних і негативних, вчилися відстоювати власну позицію, власні погляди на правду і кривду, порядність і зраду…
Напрочуд веселою і енергійною людиною був вчитель біології Є.М.Луцик. У нього було безліч справ, яким він завжди давав лад. Уроки його жваві, цікаві, урізноманітненні наочним матеріалом: таблицями, муляжами, макетами, чучелами, над якими учні часто піджартовували. Зате понад усе любили учителя, його предмет.
Багато уваги Євген Михайлович приділяв навчально-дослідній ділянці, разом з учнями займався крільництвом, заклав шкілку для вирощування саджанців фруктових дерев, теплицю для вирощування розсади овочів та квітів.
А ще до усього був прекрасним музикантом, чудово грав на акордеоні, скрипці, цимбалах. Його перші музичні здібності розвинув сільський музикант Кароль Кучмай і дав перші уроки гри на скрипці. А велике бажання Євгена навчитися грати допомогло опанувати і інші музичні інструменти. Розучував з дітьми пісні до свят, був активним учасником ансамблю «Троїсті музики», грав на весіллях та вечірках. За вдачею був веселим, жартівливим, компанійським. Сьогодні його ім’я згадується з теплою усмішкою на вустах, бо життя його було переповнене веселими пригодами, цікавими випадками та щирим і доброзичливим ставленням до людей.
Крутої вдачі, але добрим вчителем і вихователем була Л.П.Луцик(вчителька математики). За суворим зовнішнім виглядом і вимогливістю до предмету вона завжди приховувала турботливе ставлення до дітей, розуміла важливість математичних вмінь для їх майбутнього. Авторитет у школі мала незаперечний як серед учителів, так і серед батьків. Добру славу в цей час мала і школа.
На рівні з провідними спеціалістами працювала і вчитель трудового навчання Ольга Теофілівна Петрик. «Перші вміння хорошої господині я отримала саме на уроках трудового навчання в Ольги Теофілівни. Від неї – перші рецепти, від неї – перший пришитий ґудзик, перша вишивка, перші стібки на швейній машинці. А головне, саме вона навчила будь-яку роботу виконувати добросовісно, старанно, економно, що дуже допомагає сьогодні у сімейному побуті», - так згадують Ольгу Теофілівну випускниці школи. Вона була і залишається справжнім майстром своєї справи, без неї не обходився жоден шкільний захід, семінар, свято. Вона вміла створити прекрасні декорації до шкільної сцени, оформити клас чи зал. Кожен куточок рідної школи відчув її дбайливі руки, кожен учитель ішов до неї за мудрою порадою чи допомогою. Вона знала все про все.
Її праці завдячують перемоги на шкільних та районних олімпіадах з трудового навчання, найкращі вироби на шкільних конкурсах, чудові казкові та театральні дитячі костюми.
З виходом на пенсію Ольга Теофілівна залишається невтомною трудівницею, активно займається будівництвом церкви (каплиці) в с. Бліх. Односельчани ще довго дякуватимуть їй за працю, терпіння і невтомне серце.
Загалом Мильнівська школа мала щастя на талановитих вчителів. До них належали й інші невтомні педагоги, які ніколи не зраджували принципам учіння і виховання підростаючого покоління. Це і Ярослав Миколайович Марціяш (вчитель математики), Степан Васильович Петрик (вчитель фізики), Антон Михайлович Луцик (вчитель української мови і літератури), Володимир Іванович Микитів (вчитель історії), Ярослава Антонівна Луцик (вчитель хімії), Ганна Михайлівна Гамалевич (вчитель математики). Їх життя – це школа, діти, невтомна праця вчителя.
Окремою графою слід відмітити заслуги директора Богдана Семеновича Зозулі. Лише за його керівництва в школі було проведено семінар директорів шкіл області (1969 – 70 рр.), семінар вчителів хімії, які перебували на обласних курсах підвищення кваліфікації (1983 р.), завідуючі відділами освіти області приїзджали на екскурсію в нашу школу для обміну досвідом керівництва і ведення господарства у школі. Та на цьому заслуги директора не закінчуються.
За час свого існування як десятирічки, школа завоювала авторитет серед шкіл району і в плані позакласної роботи.
Піонерська дружина ім. Зої Космодем’янської на чолі з піонервожатою Ольгою Петрівною Крупницькою завжди була у числі кращих як на піонерських зльотах, так і у військово-патріотичних іграх «Зірниця», «Орльонок».
Одним з найчисельніших в той час серед шкіл був створений шкільний шкільний хор під керівництвом Б.В.Трача (1984-1988 рр.), який також часто брав участь у районних звітах шкіл.
Не можна обминути увагою уже вище згадуваного вчителя біології Євгена Михайловича Луцика, який щорічно разом з дітьми брав активну участь у районних оглядах, виставках, святах квітів, де представляв найоригінальніші роботи, а також реальних мешканців шкільного живого куточка – кролі, нутрії, хом’ячки і ін.
Постійно примножували славу рідної школи і кращі спортсмени, яких готував на протязі багатьох років Григорій Євстахійович Макар, а пізніше, з 1980 р. продовжив відкривати спортивні здібності учнів молодий фізрук Григорій Петрович Біляк. У його практиці завжди були високі показники з комплексу ГПО, він уміло підбирав юну заміну спортсменам випускникам і тому в школі завжди були сильні команди дівчат та хлопців з гандболу, баскетболу та волейболу, лижних гонок та легкої атлетики.
На протязі багатьох років призові місця школі приносили кращі спортсмени - лижники школи: Єднорович Іван, Безкоровайний Василь, Павлусик Галина (1976-79 рр.), Мельник Володимир (1976-77 рр.), Познанський Михайло (1977-78 рр.), Шкорупа Василь (1977 -78 рр.), Марціяш Василь (1977 -78 рр.), Кузик Павліна (1978-80 рр.), Мисько Іван (біатлон, 1981-82 рр.), Сови Микола (1981-82 рр.), Мазуркевич Ганна (1981-82 рр.), Дармограй Ганна (1982-84 рр.), Гамалевич Микола (1984-86 рр.), Гамалевич Віктор (1984-86 рр.), Семчишин Ольга (лижі, легка атлетика, 1986=88 рр.), Горішний Михайло (1986-88 рр.), Горішний Ігор (1986-88 рр.). Павлусик Ігор та Семчишин Ольга Володимирівна виконали норматив кандидата в майстри спорту (…..). З неабияким розмахом в цей час розгорнувся шкільний дитячий туризм. Щорічно в с. Бліх (ур. Пістоси, Ризи) проводились триденні районні змагання із спортивного туризму, на яких команда Мильнівської школи майже щороку була в трійці призерів.
У 1983 році Б.С. Зозуля за станом здоров’я покинув директорську діяльність, однак залишився на посаді вчителя хімії даної школи. Педагогічний колектив очолив Станіслав Степанович Скибіцький, направлений до нас із Залозеччині. В період його діяльності в школі був створений чисельний шкільний хор під керівництвом Б.В. Трача (1984-1988р.), який часто брав участь у районних звітах шкіл, у концертах, що проходили у сільських клубах сіл Мильна та Бліху.
Досить відомим і популярним у той час був шкільний духовний оркестр. Ним професійно диригував Богдан Петрович Тимчишен, який доїжджав до школи з Гаїв за Рудою. Учасники оркестру мали оригінальний однострій, брали участь в місцевих і районних різного роду заходах. Також школа ще мала власне господарство, С.С. Скибіцький особливо дбав про виховання у сільських дітей працелюбності та відповідальності тому підтримував життедільність шкільної кролеферми ,діти залучалися до посильної допомоги колгоспу «Правда» влітку-на полях, взимку-на твариницькій фермі. У1987 році зовнішній вигляд школи змінив новий директор Василь Григорович Демчук, історик за фахом. Під його керівництвом було проведено зовнішній ремонт школи, замінено дах, та надано школі нового вигляду. За чотири роки керівництва Василь Григорович проявив себе і до інших директором. Він продовжував справу своїх попередників покращував матеріальну базу школи та працював на вдосконалення навчально-виховного процесу. У 1991році педколектив школи очолила молода та енергійна вчителька англійської мови Люба Миколаївна Кульчинська.
Нова та надзвичайно відповідальна посада вимагала підтримки та взаєморозуміння вчительського колективу.
Особливим етапом в історії школи став період здобуття державної незалежності(1990-1996рр.). Перші кроки до суверенності були важкими для України, а, отже, і важкими для освіти. Багато чого змінилося. Насамперед – ідеологія. Тепер найбільшою цінністю для суспільства визнано людину і її добробут треба було піднести на найвищий рівень. Але це був тільки початок тернистого шляху до незалежності. Помітно змінився державний компонент предметів, які вивчалися у школі. Зменшилась кількість годин російської мови і літератури, а тому багатьом учителям довелось пройти перекваліфікацію на українську мову чи інші предмети. Російську літературу було замінено на зарубіжну, введено нові предмети: валеологію, ОБЖД, християнську етику.
Багато історичних фактів змінили свій зміст, що стало проблемою для вчителів історії. З 1992 року у школах Тернопільщини, Львівщини та Івано-Франківщини, а з 1996 року і в нашій школі було введено факультативний курс «Основи християнської моралі», першим викладачем цього курсу – катехитом була Г.С.Беднарчук, яка пройшла три курси навчання при Тернопільському інституті післядипломної освіти.
А ще згодом у зв’язку з фінансовими вчителями стали затримувати заробітну плату, що змусило сільську інтелігенцію вийти на страйк. Окремі вчителі, а у навколишніх селах – масово, так і не повернулись у клас – виїхали на заробітки за кордон.
На жаль це було у нашій долі і залишило певний відбиток як на учневі, так і на вчителеві. Саме у цей нелегкий час школа розпочала перехід на 12-бальну систему оцінювання. Довго доводилось роз’яснювати батькам та й самим вчителям до того, що «5» - це вже далеко не високий бал.
З 1998 р. ситуація стала налагоджуватись і в школі завирувало нове життя. Ніхто не хотів повертатись до старих методів навчання, та й час вимагав нового вчителя, сучасного, незалежного, хоча мета залишалася та сама – учіння.
Замість передової піонерської організації ім. Зої Космодем янської утворилось нове дитяче козацько-стрілецьке товариство «Курінь», побудоване на принципах близької по духу, але забутої козацької педагогіки.
Завдяки дружній співпраці і взаємо підтримці вчителів колективу, сільському голові Г.О.Луцику, директору ПАПу «Мрія» Г.П.Квасницькій школа продовжувала функціонувати, а згодом вийшла на новий етап розвитку.
У 1998 році школа відсвяткувала своє 30-річчя. Це вік, коли ще багато попереду…
У 200 році за сприяння Г.П.Квасницької до школи було підведено природній газ. Сільський голова Г.О.Луцик займався організацією будівництва нової газової котельні.
Це було великою і радісною переміною для всіх.
Згодом фінансування школи покращилося. Завдяки наполегливості вчителя фізкультури Г.П.Біляка в спортзалі було замінено підлогу, вставлено нові пластикові вікна. Замінено підлогу і в шкільній майстерні за допомогою вчителя трудового навчання В.М.Балтаровича.
Покращилась матеріальна база школи. У 2006 році в школі встановлено комп’ютерний клас, директором закуплено нові крісла для двох класів, встановлено нові вхідні двері, придбано новий водонагрівач для шкільної їдальні.
Завдяки творчим і професійним педагогам школа залишається однією з кращих серед шкіл району.
До нас продовжують з’їжджатися педагоги з району та області для ознайомлення з досвідом роботи наших вчителів.
На базі школи відбулися обласні семінари з географії (М.О.Горішній, 200 рік), заступників директорів з навчально-виховної роботи (О.П.Крупніцька, 2007 рік), туристично-краєзнавчої роботи (М.О.Горішній, 2008 рік);
районі семінари класних керівників, педагогів-організаторів, вчителів початкових класів та інших предметів.
Команди юних геологів під керівництвом М.О.Горішнього є чотириразовим призером обласних геолого-туристичних змагань.
Павлина Марціяш, член МАНу, стала переможцем Всеукраїнського конкурсу краєзнавців у Закарпацькій області (2008 рік).
Щорічні чисельні спортивні досягнення з л/а, тенісу, волейболу, баскетболу є заслугою вчителя фізкультури Г.П.Біляка.
2008 рік – ювілейний для школи. 40 років – це мало, як для історії, але багато для людської пам’яті. На день народження школи були запрошені ветерани педагогічної праці, працівники районного відділу освіти, вчителі з різних шкіл і сіл, які колись працювали тут, випускники, представники сільської ради, священики, спонсори. На жаль, не дожив до ювілею школи Б.С.Зозуля. Його пам'ять і інших працівників школи було вшановано молитвою, йому присвячено багато теплих слів і спогадів. Вчитель-пенсіонерка О.Т.Петрик подарувала школі його портрет, який зараз висить на почесному місці. Вчителі-ветерані з пошаною згадували Богдана Семеновича, його надлюдські якості як керівника, господаря, вчителя.
Теплі слова вітань і вдячності звучали і на адресу директора Л.М.Кульчинської. Адже сьогодні вона – директор з багаторічним стажем, зуміла зберегти і примножити надбане попередниками. Випускники дякували Любі Миколаївні за дбайливе і материнське ставлення до дітей, до школи, представники влади – за відповідальне і щире ставлення до своїх обов’язків, професії вчителя.
Завершилось святкування святковим концертом з участю вчителів та школярів.